Мій Маніфест і план дій.

Я є!

Це моя країна, я у ній головний і відповідальний за все, що у ній відбувається, тобто я - громадянин України.

Сподіваюся, не тільки я один є громадянином України і тому шукаю об'єднання з іншими громадянами для спільного наведення належного порядку в країні.

Я свідомий того, що тоталітарні режими, котрі й донині панують в Україні, цілковито винищили відповідальних громадян та зробили все можливе для перетворення нації у світоглядно неосвічене та суспільно безпомічне населення. Тому найпершим і найголовнішим завданням є відродження відповідальних громадян, створення відповідальної, самодостатньої нації. Ніхто, крім самих громадян, не зацікавлений у добробуті і розвитку нації, вони є головною цінністю країни, і все в країні залежить тільки від них.

Природною властивістю людини є прагнення першочергово дбати про себе та своїх близьких. Водночас більшість проблем значно ефективніше вирішувати суспільно.Виконання громадянського обов'язку з управління країною є тягарем для кожного, а результат його зусиль ділиться на всіх. Тому найбільш раціональним є стан, коли все суспільство складається з громадян, і всі працюють на розвиток спільного благополуччя. Вміння спільно діяти на розвиток країни і потім користуватися високим рівнем життя вирізняє висококультурні, освічені нації від примітивних, які свято вірять, що хтось мріє турбуватися не про своє, а про їхнє благополуччя. Результатом діяльності примітивних націй є колективне знищення суспільних надбань та багатств з подальшим наївним обуренням стосовно низького рівня життя.

Всі громадяни рівні в своїх правах та обов'язках. Для реалізації прийнятих громадянами рішень вони наймають чиновників. В зв'язку з тим, що чиновники мають більші від звичайних громадян можливості привласнювати суспільне майно та спотворювати на свою користь суспільні правовідносини, суспільство встановлює за ними більш жорсткий, пропорційний до можливості зловживати, контроль. Примітивні ж нації, навпаки наділяють чиновників надлишковою довірою, що перетворює останніх на суспільних шахраїв та паразитів.

Етапи розвитку України:

До 1991-го - диктатура КПРС, тотальне винищення всього самостійного.

Після 1991-го - добровільний тоталітаризм, люди через невміння навести порядок в країні віддають владу демагогам-шахраям.
Останні грабують країну і на 2004 рік вже готові до встановлення диктатури.

2004 - Майдан, захист свободи. Помаранчеві виявилися нездатними розвивати громадянське суспільство і демократію. Чиновники продовжують грабунок країни, суспільство розчароване.

Друга половина 2009-го - поява низки публікацій демократичного спрямування. Кожен автор сам по собі - щось схоже на генерування ідей розвитку.

Сьогодення - Україну продовжує руйнувати її населення, як безпосередньо власними зусиллями, так і шляхом надання можливостей чиновникам.

Головним завданням сьогодення є потреба створення громадян України, котрі знатимуть, як ефективно управляти країною, вмітимуть це робити, і робитимуть. При цьому вагомою є кількість громадян, котрі не є чиновниками. Це пояснюється тим, що поведінка чиновників повністю залежить від суспільства - в країні, де всі є громадянами, всі чиновники працюють на суспільний розвиток, в країні без громадян чиновники є безконтрольними суспільними паразитами.

План дій.

Ідеальний стан країни тільки один. Неважливо, з якого боку рухатися до нього, головне, щоб це був рух саме з потрібному напрямку.

Сьогодні ряд людей згенерували програми розвитку України і очікують, коли нація оцінить їх геніальність, піде накресленим ними шляхом та почне всіляко дякувати їм за їхній доробок. Відповідно орієнтовані і ресурси поширення інформації, котрі діють в режимі стрічки - написав, прочитали, висловились у коментарях, зникло з першої сторінки, забули. Така діяльність, таке ведення справ унеможливлює розвиток.

Зараз Україна вже потребує не геніальних пропозицій, а колективної роботи на розвиток. Пропозиції потребують не тільки колективного доопрацювання до стану досконалості, а й перевірки на вірність. Тобто, потрібен перехід від стрічки новин, до роботи в лабораторії розвитку. Автор спробував створити такий ресурс "Демократія". Принцип простий - ті, хто має ідею розвитку України, створює тему в форумі, збирає однодумців і колективно її вдосконалює. Опоненти допомагають шляхом знаходження хибних висновків. Таким чином мають з'явитися вивірені концепції розвитку країни, котрі потім, в процесі взаємоузгодження, можуть бути об'єднані в одну чи декілька чітких, максимально зрозумілих і придатних для поширення в суспільстві та реалізації концепцій.

Слід зауважити, що автор не знайшов концепцій розвитку України ні в напрацюваннях Національної Академії наук, ні в Національному Інституті Стратегічних досліджень. Марним виявилося і намагання викликати НІСД на публічну дискусію щодо предмету їхніх напрацювань. Автор готовий самостійно пропонувати нації свої розробки і зіставляти їх з напрацюваннями Національного Інституту Стратегічних досліджень, а інститут - ні. Це свідчить про те, що турботою вчених є не суспільно корисний результат, а витрата бюджетного фінансування та самозадоволення від привласнення наукових звань. В даних умовах діяльність невеличкої групи першокурсників може принести нації незрівнянно більшу користь, аніж всі оті НАНи, тим більше, мова йде про дуже прості, елементарні речі.

Отже, розвиток України може бути забезпечений за рахунок:

• Об'єднання зусиль всіх, хто на даний момент спромігся стати громадянином, розробка ними та всебічна аналітична перевірка на вірність концепцій розвитку України, підготовка населення до рівня громадян, та подальша, спільна з ними діяльність з наведення елементарного порядку й розвитку країни.
• Організація широкого суспільного з'ясування в кандидатів у президенти, яким саме чином вони забезпечать те, що обіцяють. До цього часу українці вибирали того, хто найбільше наобіцяє. І ті казки не мали нічого спільного ні з подальшою діяльністю обранців, ні з реальним життям взагалі. Сьогоднішні вибори мають пройти під гаслом - детально поясни, що і як має робитися, щоб Україна почала розвиватися. Це, до речі, дозволить контролювати діяльність обранців вже з першого дня після виборів. Відмова ж кандидата дати детальні пояснення всього процесу його подальшої діяльності може свідчити про відсутність у нього корисного суспільству плану розвитку держави і бажання залишитися безконтрольним з боку того ж суспільства.

На закінчення перелік стовідсотково хибних дій, котрі тільки відволікають від розвитку:

• Усіляка революційність, прагнення щось зруйнувати. Такі методи потрібні для здобуття свободи і абсолютно непридатні для розвитку, суттю якого може бути тільки еволюційний процес постійного вдосконалення.
• Жодних протестів, протести властиві нікчемним, ні на що нездатним примітивам. Громадянин не прохає і не протестує, він визначає що і як потрібно робити, а потім, узгодивши з іншими громадянами, вимагає від чиновників виконання конкретних, ним визначених дій. І дуже ретельно контролює це виконання.
• Вкрай хибним є уникнення колективної праці. Корисним є не тільки той, хто підтримує вашу ідею, а й той, хто аргументовано доводить її хибність, адже головне - знайти найкоротший шлях до процвітання. Ворогами є ті, хто заважає процесу раціонального пошуку істини. Вкрай хибним є допускати в процес творення концепції розвитку України чи її деталей всіляких флудерів, тролей та інших примітивів.
• Недоцільно працювати в режимі стрічки інформації - замість накопичення результат втрачається.
• Недоцільно спільно зберігати визнане вірним і хибним. Зберігати потрібно поряд з аргументованим висновком, але окремо вірне і хибне.
• Не варто сподіватися на користь від всіляких формальних утворень, навіть якщо вони мають гучні й красиві назви. Один громадянин може бути стократ корисніший, ніж десяток формальних громадянських об'єднань, котрі в собі не мають жодного громадянина.

Створити матеріально заможну і духовно багату Україну дуже просто - потрібно лише спільно діяти у цьому напрямку. Саме на таку спільну діяльність з іншими відповідальними громадянами автор і сподівається.

В умовах, коли весь світ розвивається, навіть незручно демонструвати свою нездатність до розвитку. Переконаний, ми здатні до розвитку, ми здатні забезпечити собі гідне життя. Тому шануймося й об'єднуймо зусилля, бо ми того гідні.

Автор: Сергій Трегубенко