Як живе сьогоднішня Литва

Після Грюнвальдської битви країну п’ять століть не чіпали вороги

Коли ми переїхали литовський кордон, водій автобуса сказав: “А це вже - Європа”.

“Ну, не така вже Європа”, подумала я, коли в’їжджали на територію Литви. Трохи старої Європи я уже бачила, а у Прибалтиці досі побувати не доводилося. Ані у часи радянські, ані у часи Литовської незалежності, ані у період, коли ця країна стала членом ЄС.

Зате я добре знала, що цей народ (якого у всьому світі приблизно приблизно 4 млн), у 1980-ті роки став авангардом боротьби за державну незалежність. У березні 90 року почав розвал Радянського Союзу. А тому несе у собі величезну силу волелюбства і приклад консолідації.

До Литви ми їхали в рамках проекту “Відлуння Грюнвальдської битви-2010” на запрошення литовської громадської організації «Академія життя» та за підтримки Міністерства міжнародних справ Литви. Поїздка була організована для представників громадських організацій та місцевої влади трьох країн: Литви, України та Білорусі. Щоб знайти можливості співробітництва між країнами, звертаючись до спільного історичного простору - Великого князівства Литовського, яке з 13 до 16 століття було однією із найкрупніших держав світу. Що може стати консолідуючим елементом сучасного співробітництва між країнами, які в історії уже мали спільне минуле, а у теперішньому віддають перевагу різним шляхам розвитку, відповідь мала дати сама подорож Литвою.

Литва консолідавана

У Вільнюсі є музей Геноциду литовського народу. Облаштований у колишній тюрмі НКВС для політв’язнів. Після проголошення своєї незалежності у 1990 році литовці на державному рівні визнали, що радянський режим проводив свідомий геноцид проти литовського народу.

Литовці дуже шанобливо ставляться до національних героїв, “лісових братів”, прихильників відновлення незалежності литовської держави у 40-х-50-х рр., які не корилися владі радянських “визволителів” і продовжували боротьбу у підпіллі. Керівником “лісових братів” у Литві був Йонас Жямайтіс. Його біографія дивовижно нагадує біографію українського Романа Шухевича, головнокомандувача Української Повстанської армії, до особистості якого в українців Сходу і Заходу досі суперечне ставлення. Проте у Литві, як і в інших країнах Балтії, шана до героїв, котрі полягли за незалежність держави, природна й адекватна.

Ця єдність нації зачіпала мене найбільше.

1990 року Радянський Союз не хотів миритися з незалежністю Литви. Вчинив так звану енергетичну блокаду. Тоді литовці вирішили: створити золотий фонд країни. Люди купували і приносили до уряду золоті вироби. Сьогодні усе (!) зібране у важкі для країни часи золото міститься у Національному музеї у Вільнюсі. Це один із прикладів самоорганізації народу, скріпленого спільною ідеєю незалежності.

6 липня литовці відзначають день Держави. Історично – це День коронації Міндаугаса (1253). З цієї події, на думку сучасних істориків, Литва веде відлік своєї державності, початок орієнтації країни на західну демократію. Ми потрапили до Вільнюса саме у дні святкування. По всій Литві є традиція: у кожному місті рівно о 21.00 год. мешканці разом з міською владою виходять до пам’ятника Міндовгасу або на центральну площу. Разом співають національний гімн. Гарно було в Україні перейняти таку традицію.

У Вільнюсі стоїть пам’ятник королю Міндовгасу, навколо якого вказано усі державні свята протягом календарного року, така собі підказка сучасному громадянину.

“У мене немає ностальгії за радянським минулим”, - каже один літній литовський митець. Може тому, що старше покоління “не має ностальгії за минулим”, у цій країні вдалося швидше скинути комуністичний накип?

Литва паркова

У Литві 9% країни вкрито парками. З них 5 національних, 30 регіональних. Вхід на територію безкоштовний, бо “природа для людини”. У Національному парку Неріс серед 60 км. туристичних маршрутів є траси, облаштовані для людей з обмеженими можливостями. Це кількакілометрові стежки, викладені дерев’яним настилом, які глибоко заходять в лісопаркову зону, такі собі “зелені” пірси.

Національні парки повністю на бюджетному фінансуванні. Виділяють на ці потреби 100 тис. євро у рік.

До природи у литовців сентимент. Один культурологічний проект ніяк не може отримати схвалення громадськості, бо для його втілення треба звільнити невелику територію лісу для створення макетів історичних замків. Відразу пригадується цьогорічна вирубка парку Горького у Харкові, де незважаючи на протистояння громадськості влада вирубала понад 700 дерев, аби прокласти через ліс дорогу і вибудувати придорожну інфраструктуру.

Литва язичницька

Литва на 250 років пізніше за інші європейські країни прийняла християнство. Поклонялися давньому Перкунасу (Перуну) та іншим язичницьким богам. І довго упиралися насадженню нової релігії, бо не хотіли втрачати національну ідентичність. До 15 липня 1410 року, дня знаменної Грюнвальдської битви, Велике Князівство Литовське до 8-ми разів у рік зазнавало нападів хрестоносців. Тевтонські завойовники намагалися повною мірою асимілювати народи захоплених територій. Історичне значення битви під Грюнвальдом власне у тому, що після неї протягом 5-ти століть на ці землі не ступала ворожа нога.

Напевно, ця впертість і дратувала завойовників, як у часи язичництва, так і у часи комуністичного диктату. У радянські часи литовці ніяк не могли сприйняти радянської доктрини, як не намагалися їх приструнчити “згори”: вони пристосовувалися, але все одно багато вказівок виконували не по-радянському, на свій манір, переконуючи комуністичну владу у протилежному.

Сьогодні Литва відроджує релігію предків – язичництво. І не просто як фольклорне явище, а як віросповідання. Багато сучасних литовців поклоняються язичницьким ідолам. Особливо масовим і шанованим є свято Литовського Купали, яке відзначають у Парку Неріс. Проводять і фольклорне обрядове дійство, і справжнє богопочитання природних сил.

Литва фольклорна

Ще одним цікавим літнім святом, яке увібрало історичні, національні та міфологічні особливості литовського краю є Фестиваль “Дні живої археології” у м. Кернаве, один із найбільших археологічних фестивалів країн Балтики та Східної Європи. Кернаве – місто, з якого розпочалася Литва, це древня столиця Литовського князівства на берегах річки Нярис, що 6 липня щороку стає національним центром державного свята Литви – Дня Коронації князя Міндовгаса. Археологічні дослідження свідчать, що люди оселялися у цих місцях за десять тисяч років до перших писемних згадок. Жива археологія – це спроби імітувати технологію виготовлення різних предметів, знайдених при розкопках, а також умов життя людей древніх поселень. На фестивалі знайомлять з древніми ремеслами, готують старовинні литовські страви, проводять інтерактивні ігри. Таку форму організації фестивалів практикують у багатьох європейських країнах. В Україні кілька років поспіль у такому форматі існує фестиваль «Трипільське коло» під м. Ржищів, відображаючи специфіку древніх ремесел, музики та побуту українського народу. Цілком можливою формою культурного співробітництва може стати у майбутньому участь українців та литовців у таких міжнародних фестивалях.

Литва євросоюзна

Нинішня Литва перебуває у певній ідеологічній кризі. Одна з основних проблем – міграція до країн ЄС, монополізація ринку із зменшенням умов для розвитку малого бізнесу (наприклад, обмеження льоновиробництва, що є певним символом країни). Через 6 років після вступу до Євросоюзу багато литовців стверджують: тоді у 2004-му вони вступали не до «такої» європейської спільноти, яку отримали тепер. Може, саме тому Литва, яка на початку формування своєї незалежності так різко відвернулася від країн пострадянського табору, сьогодні знову шукає партнерства з країнами свого спільного історичного минулого – Україною та Білоруссю.

ГО «Інститут Громадянського суспільства» у Литві робить щорічні дослідження громадянської сили у країні. За останніми даними цей коефіцієнт досить низький і не свідчить про активне громадянське суспільство, здатне захищати свої права. Зараз побутує ідея, що отримані свободи знищили Литву, у країні немає історичного наративу, який би постійно зв’язував суспільство. Така ситуація громадянської активності перегукується з українською 2004 року, з однією лише відмінністю, що українці знизили свою громадянську активність, так і не здобувши бажаних свобод.

У релігійній культурі литовців вирізняється цікаве зображення Христа у дерев'яних скульптурах, що розміщуються по всій країні на окраїнах міст та узбіччі доріг. Це – страднецька сидяча фігура Христа, який підтримує голову правою рукою. В одній з художніх галерей у Кернаве ми зустрілися із скульптором, який створив скульптуру такого схиленого Христа, зобразивши на його плащі прапор Євросоюзу. Символічне бачення сьогодення своєї держави…

Оксана ОЛЕКСІВ